Категория | Политика

Олександр Мороз: від “А” до “Я”

Олександр Мороз: від “А” до “Я”

Нинішня президентська кампанія для Олександра Мороза є третьою. Можна припустити, що стане і останньою у його політичній кар’єрі. У 2009 році лідеру СПУ буде 65 і навряд чи це найкращий вік для боротьби за лідерство у державі. Та й теперішні перегони для лідера соціалістів це радше робота на політичну перспективу партії, аніж змагання за президентство.

Соцпартія нині чимось нагадує модернізований радянський „Запорожець”, у якому зовнішній вигляд не зовсім відповідає „фаршу”. З одного боку, соціалісти вважають себе спадкоємцями ленінської партії комуністів, з іншого – демонструють європейський стиль політичної поведінки. За одинадцять останніх років СПУ і її лідеру Олександру Морозу вдалося подолати шлях від ортодоксального соціалізму до соціал-демократії. Олександра Олександровича можна вважати продуктом цієї нелегкої трансформації.

Останні соціологічні опитування, проведені Київським міжнародним інститутом соціології і Центром соціальних та політичних досліджень, свідчить про те, що зараз за лідера СПУ як за главу держави готові проголосувати 6% респондентів. Хоча, як каже керівник виборчого штабу Мороза Йосип Вінський, реальний рейтинг лідера соціалістів сягає 16,4%.

Амбіції
 Олександр Мороз знає собі ціну. Хоча інколи і завищує її. Шість років тому він не бачив собі рівних в українській політиці: „Є різниця між дівчиною на виданні і кандидатом у президенти: якщо я не буду вірити в себе, то як у мене повірять люди?.. Я просто розумію, об’єктивно оцінюючи розклад політичних сил, розкрутку тих чи інших кандидатів, оцінку виборцями причин і стану економіки — у мене шансів більше. Це я кажу як політолог, який збоку спостерігає цей процес” („День”, 20 жовтня 1998 р.).

Власну винятковість лідер СПУ пояснював так: „Я не рвусь до влади, але мого досвіду у великій політиці достатньо, щоб таке сказати: або ви голосуєте за мене і усуваєте від влади діючий режим, або голосуєте за будь-кого, і тоді знову залишиться Кучма” (Із звернення Олександра Мороза до українського народу, 14 вересня 1999 р.).

„Дзеркало тижня” стверджує, що лідер СПУ ніколи не страждав комплексом неповноцінності: „Швидше навпаки. Достатнього довго у ньому жила віра у власну винятковість і особливу місію. Чи вичерпалася вона? Навряд чи це так, швидше за все причаїлася, сховалася за образу, народжену громадською неувагою”. („Дзеркало тижня”, 8 березня 2002 р.).

Програш на виборах глави держави 1999 року серйозно вдарив по політичному самолюбству Олександра Олександровича. Ображений лідер СПУ навіть закинув громадянам, що ті „тупо і послідовно, як барани на забій, йшли за Кучмою”. „Як мені не образливо і боляче про це говорити, вони ще не дозріли до статусу народу, є просто людьми і населенням”, — заявив пан Мороз (“Киевские ведомости”, 4 квітня 2000 р.).

На запитання „Чи бачите ви себе у владі при зміненій системі влади?” Мороз відповідає: “Що, я повинен сказати: я хочу бути президентом, прем’єром, головою парламенту? Я здаюсь таким примітивним? Сьогодні мене цікавить зміна системи влади. За це і борюся. Все інше вирішуватиметься пізніше” ( „Українська правда”, 28 листопада 2002 р.).

Чи мріє сьогодні Мороз про президентство? Напевно, так. За його власним зізнанням, політику він сприймає як своєрідний турнір: „Політика має певний елемент гри. Я розумію її як гру, наприклад у шахи” („Голос України”, 8 грудня 1998 р.).

Нині лідер СПУ розмірковує над наступним своїм ходом. Він так захопився цим, що, здається, і не помітив, що секунданти давно вже поміняли дошку та провели ротацію гравців. Хоча Олександр Мороз не полишає сподівань вийти у другий тур президентських виборів 2004 року. „Я потраплю у другий тур, і на цьому етапі, я думаю, для мене прийнятна будь-яка фігура у якості суперника. Як Ющенко, то хай буде Ющенко”, — каже він („Контекст”, 9 вересня 2004 р.).

Пропозицію Петра Симоненка очолити уряд у разі перемоги лідера КПУ на президентських виборах 2004 року Олександр Мороз назвав „нескромною”.

Біографія
 Народився 29 лютого 1944 року у селі Буда Таращанського району, що на Київщині. Після закінчення у 1965 році Української сільгоспакадемії працював інженером-механіком в Ємільчинському райоб’єднанні „Сільгосптехніка” на Житомирщині. З 1966 по 1974 рік – викладач, завідувач відділу механізації сільського господарства Таращанського технікуму механізації. Далі – у номенклатурі АПК. У 1985 році закінчив ВПШ при ЦК КПУ. До 1989 року – перший секретар Таращанського райкому партії. Згодом завідувач аграрного відділу обкому партії. У 1990 році обраний до Верховної Ради України, де певний час був лідером більшості. Після заборони КПУ – голова оргкомітету зі створення Соціалістичної партії. З жовтня 1991 року – голова СПУ.

У 1994-1998 роках – Голова Верховної Ради України. За активної участі Олександра Мороза парламент ухвалив Конституцію України (1996 р.).

Олександр Олександрович двічі висувався кандидатом у президенти — у 1994 та 1999 роках. Як у першому, так і у другому випадках посів третє місце.

28 листопада 2000 року оприлюднив плівки майора Мельниченка і звинуватив Леоніда Кучми і його оточення в причетності до зникнення журналіста Георгія Гонгадзе. Взимку 2001 року став одним з лідерів руху „Україна без Кучми”. На парламентських виборах у березні 2002 року Мороз очолив виборчий список СПУ. У багатомандатному загальнодержавному окрузі партія набрала 6,95% голосів виборців.

Голова Соцпартії, керівник депутатської фракції партії.

На нинішніх президентських виборах Мороза підтримує очолювана ним партія – СПУ – та КПУ(о).

Глава держави
 Про стосунки Олександра Мороза і Леоніда Кучми, напевно, час писати мемуари. З часу, коли у 1994 році перший став Головою Верховної Ради, а другий президентом України, спливло багато „політичної води”. Непростим стосункам з Олександром Морозом Леонід Данилович присвятив розділ у ще не написаній книзі „Своїм шляхом”. „Кучмі написали нову книгу, короткий зміст якої зводиться до тези „Кучма — не Мороз”. Думаю, українці розберуться з її змістом”, — заявив Олександр Мороз. („Українські новини”, 17 вересня 2004 р.).

Аналіз взаємин Леоніда Кучми і Олександра Мороза, напевно, варто все ж таки залишити історикам. Наразі обмежимось висловлюваннями Олександра Олександровича про Леоніда Даниловича.

„Я вважаю, що вміння тримати удар він виявив лише одного разу, коли прийшов на засідання Верховної Ради і без підготовки сказав те, що лежало на душі, і сказав відверто”. („Киевские ведомости”, 27 березня 1998 р.).

„Президент ніде офіційно не оголошував: мовляв, голосуйте за кого завгодно, тільки не за Мороза. Хоча я знаю, що він це говорив”. („Дзеркало тижня”, 16 травня 1998 р.).

„Я поважаю кожну позицію. Але у нього дуже суперечливий характер, є не кращі риси, які дуже вміло використовуються тими, хто перебуває в його оточенні”. („День”, 20 жовтня 1998 р.).

„Я не маю претензій до Кучми як до людини. Він такий, як він є. Я з повагою до нього ставлюсь, але як президент він зробив дуже багато грубих помилок”. („Дзеркало тижня”, 13 грудня 1998 р.).

„На чолі держави не може перебувати людина, яка підозрюється у злочині, при цьому ця підозра не видумана, а абсолютно реальна”. (УНІАН, 23 грудня 2000 р.).

„Режим президента Леоніда Кучми як система влади давно прогнив і зруйнував Україну”. (УНІАН, 6 лютого 2001 р.).

“Я не знаю жодного політика, у тому числі і тих, хто входять в найближче оточення Президента, який би вважав дії Леоніда Кучми нормальними і виправданими”. („Дзеркало тижня”, 24 листопада 2001 р.).

Друзі
 Олександр Мороз твердить, що в політиці друзів не буває. Поза нею, зізнається лідер СПУ, він їх має, але небагато. „Боляче розчаровуватись в людях”, — пояснює він. („Парламент 2002: час вибору”).

Жінки
 Олександр Мороз користується популярністю у слабкої статі.

Компромат
 Лідер СПУ любить повторювати журналістам, що він – людина чесна. Він твердить: „Мене не можливо схопити за що-небудь інше, що не пов’язане з політикою. Тому усі спроби знайти і вплинути на мене шляхом компромату далі блефу не пішли і провалились” („Дзеркало тижня”, 16 травня 1998 р.). Про те, що такі спроби робилися, свідчать хоча б розмови Леоніда Кучми і тодішнього голови СБУ Леоніда Деркача, записані майором Миколою Мельниченком (www.5element.net). Якщо вірити оприлюдненим фрагментам, президент неодноразово закликав своїх співрозмовників знайти „компру” на Олександра Мороза, на що ті тільки розводили руками.

І все ж спроби дискредитувати лідера СПУ були. Про них далі.

Справа Віктора Боженара
 Активні спроби скомпроментувати Олександра Мороза робилися ще у 1995 році. Тоді правоохоронці заарештували його радника – Віктора Боженара. Щоправда, не знайшовши в його діях криміналу, згодом змушені були випустити з-під варти. Тоді ж з’явилася інформація про кошти, які начебто незаконно за вказівкою Олександра Олександровича були перераховані для реалізації одного з проектів в Охтирці Сумської області. Однак і ця спроба навести „тінь” на Мороза виявилася невдалою.

Справа Павла Лазаренка

Коли США заарештували Павла Лазаренка, у деяких українських ЗМІ активно почала розкручуватись тема зв’язків Мороза з лідером „Громади”, ба більше – навіть можливість фінансування останнім президентської передвиборчої кампанії Олександра Олександровича у 1999 році. Лідер СПУ відкидав ці звинувачення.

„Я знаю, хто переводив Лазаренка в Київ, із Дніпропетровська, робив цього віце-прем’єром, прем’єром, нагороджував орденами, відправив у відставку за станом здоров’я. Я знаю, хто парився у сауні із, почекайте, із Лазаренком, за три дні до відльоту його, відкрив йому повітряний коридор на Грецію, хто виштовхав прокурора, — що дайте мені добро, я буду арештовувати його. Ну, будь ласка, добро ж одержано – так де Лазаренко, виникає питання?” (ICTV, 5 березня 2002 р.).

Справа Наталії Вітренко
 2 жовтня 1999 року поблизу Будинку культури Інгулецького ГЗК (м. Кривий Ріг) було вчинено замах на Наталію Вітренко. Міліція звинуватила у цьому довірену особу Олександра Мороза – Сергія Іванченка. Хоча той заперечував цей факт, його було засуджено, а Олександр Мороз втратив шанси перемогти на президентських виборах. Сам лідер соціалістів вважає, що ця операція була організована спецслужбами і мала на меті дискредитувати його. Це ж саме підтверджував і Микола Мельниченко.

Справа Георгія Гонгадзе
 16 вересня 2002 року на сайті Compromat.ru з’явилася розшифровка телефонної розмови між головним редактором „Української правди” Оленою Притулою і колишнім директором української служби „Радіо „Свобода” Романом Купчинським. Під час цієї розмови останній повідомив, що певні сили мають намір оприлюднити версію про те, що вбивство Георгія Гонгадзе замовив Олександр Мороз. Сам лідер СПУ назвав бездумною версію про його причетність до зникнення журналіста.

До слова, під час нинішніх президентських перегонів Олександр Мороз публічно пообіцяв у разі його обрання главою держави вжити всіх можливих заходів для з‘ясування всіх обставин смерті журналіста Георгія Гонгадзе. „Я обіцяю використати весь мій політичний вплив, щоб було доведено до логічного завершення попереднє розслідування, аби гарантувати публічний, відкритий та неупереджений процес у справі Г.Гонгадзе”, — заявив пан Мороз. („proUA”, 9 вересня 2004 р.).

Соратники-гомосексуалісти
 У травні 2003 року в Сумах ТРК „Відікон” показала фільм „Гірка правда про Олександра Мороза”. Суть фільму – подача екс-кандидата на пост мера Сум від опозиційних сил Сергія Клочка як невмілого керівника і гомосексуаліста. Олександр Мороз відмовився коментувати зміст цього фільму.

Гроші Заходу на революцію в Україні
 У травні 2003 року народний депутат Олег Тягнибок оприлюднив записку тодішнього голови ДПА у Львівській області на адресу тодішнього голови ДПАУ Юрія Кравченка про фінансування української опозиції через АТ „Кредит Банк (Україна)”. Як сказано у записці, у жовтні 2002 року Олександр Мороз разом із Віктором Ющенком та Юлією Тимошенко у Польщі зустрічалися з керівником уряду Лешиком Міллером і просили фінансової допомоги. Однак жодного спростування, як і підтвердження цієї інформації з боку пана Мороза не було. Як, зрештою, і з боку інших українських опозиціонерів.

Фаворит СДПУ(о)
 Після того, як восени 2003 року Олександр Мороз виступив на підтримку конституційної реформи, на проведенні якої наполягав Леонід Кучма та його оточення, лідера СПУ почали звинувачувати у „зрадництві”. У кулуарах подейкували, що Олександр Мороз став тісно співробітничати з лідером СДПУ(о) Віктором Медведчуком. Головний соціаліст доволі іронічно коментує інформацію про те, що він є фаворитом чинної влади. Мовляв, у питанні проведення конституційної реформи це він використовує владу, а не вона його.

„Я останній раз спілкувався з Медведчуком 3 лютого (2004 р. – С.Р.), і розмова тривала протягом трьох-п’яти хвилин. Тоді потрібно було переконатися в тому, що фракції більшості таки будуть голосувати за вилучення з Конституції норм про право президента обиратися парламентом”, — каже пан Мороз („Контекст”, 9 вересня 2004р.).

Соціалісти спростовують інформацію про можливе об’єднання з партією Медведчука „ані зараз, ані у майбутньому”, Тому що, як вважають соратники Мороза, „реальна ідеологія, яка пропагується СДПУ(о), спрямована на збереження існуючого кланово-олігархічного режиму”.

Ставленик Віктора Пінчука
 Лідер КПУ Петро Симоненко заявив, що підтримка Олександра Мороза як кандидата в президенти КПУ(об’єднаною) означає підтримку лідера соціалістів зятем Леоніда Кучми Віктором Пінчуком. На ці закиди пан Мороз відповів: „…в тому, що мене підтримує Пінчук на тій підставі, що підтримку офіційну висловила КПУ(об’єднана) рівнозначно, якби я звинувачував Петра Миколайовича у співробітництві з Березовським через те, що його підтримує Доренко”. („Епіцентр” (1+1), 30 серпня 2004 р.).

Нафта від Саддама Хусейна
 У жовтні 2004 року СПУ опинилася у списку організацій, яким Саддам Хусейн буцімто обіцяв дешеву нафту в обмін на їхню підтримку намагань скасувати санкції ООН. Цей документ оприлюднили військові інспектори з Групи дослідження Іраку та ЦРУ. Олександр Мороз відкинув ці звинувачення. „Якщо є хоч найменші підтвердження того, я готовий відповідати за свої слова. Ми не мали і не маємо стосунку до використання будь-яких нафтопродуктів будь-ким для спонсорування нашої партії. Ані копійки ми не отримали (від Хусейна)”, — сказав лідер СПУ. („Українська правда”, 7 жовтня 2004 р.).

Матеріальні статки
 У 2003 році, відповідно до декларації, Олександр Мороз мав прибуток у розмірі 27 тис. 564 грн. Із них матеріальна допомога – 4 тис. 860 грн., доходи від наукової, викладацької діяльності, гонорари – 2 тис. 160 грн. Прибуток членів сім’ї (дружина) – 2 тис. 417 грн. У Мороза квартира загальною площею 56,3 кв. м.

Погляди
 Олександр Мороз за:

— парламентсько-президентську республіку;

— позаблоковий статус України;

— входження України до ЄЕП;

— рівноправні відносини з Росію, Білоруссю та іншими сусідами;

— створення дієвого механізму безпеки і співробітництва у Європі та світі;

— побудову народної економіки на ринкових засадах з державним регулюванням;

— зниження тарифів на комунальні послуги;

— самостійність регіонів;

— реприватизацію об’єктів державної власності, які були приватизовані з порушенням чинного законодавства;

— проведення державно-правової реформи;

— виборність керівників місцевих органів влади;

— зниження податкового тиску;

— перейменування вулиці Банкової у вулицю імені Георгія Гонгадзе;

— перенесення Конституційного суду з Києва до Харкова.

Олександр Мороз проти:

— коаліції з Віктором Ющенком під час президентської кампанії;

— приватної власності на землю;

— диктату МВФ;

— дисбалансу влади;

— приватизації комбінату „Криворіжсталь”;

— перебування українських миротворців в Іраку.

Оточення
 Один з центральних персонажів в оточенні Олександра Мороза — начальник його передвиборчого штабу Йосип Вінський. „Товариш Йосип витратив довгі роки на виснажливу боротьбу за права бути поруч з вождем. Колишні фаворити йшли один за одним, і практично у кожній внутрішньопартійній сварці Вінський був активною дієвою особою. За свідченням абсолютно різних джерел в оточенні Олександра Мороза, інколи він сам провокував скандал, часом вміло підігрівав конфлікт, а часто просто використовував сварку у своїх інтересах”, — пише „Дзеркало тижня”.

Близькими до Мороза вважають Юрія Луценка, Миколу Рудьковського, Віталія Шибка, Валентину Семенюк, Станіслава Ніколаєнка, Олександра Барановського.

Регалії
 Олександр Мороз не має жодного наукового звання.

Нагороджений медаллю “За трудову доблесть”. У 1998 році відмовився від „Ордена князя Ярослава Мудрого” V ступеню. Мороз пояснює чому: „Є відзнака президента, є державна нагорода. У них мають бути критерії, визначені законом, об’єктивні, а не суб’єктивні. Нагорода – об’єктивна, на основі закону, оцінка заслуг перед державою і народом, відзнака Президента – оцінка заслуг перед ним” („Голос України”, 8 грудня 1998 р.).

Кавалер ордену Преподобного Нестора Літописця УПЦ-КП (березень 2004 р.).

Голова Всеукраїнської громадської організації „Захист дітей війни”.

Сім’я
 З дружиною Валентиною Андріївною Олександр Олександрович побрався 18 липня 1965 року. Нині вона тяжко хвора, пенсіонер за інвалідністю.

Доньки Ірина ( 1966 р. н.) та Руслана (1972 р. н.) – вчителі.

Є шість онуків.

Мороз дуже шанобливо ставиться до своєї родини. Напевно, це він перейняв від свого батька, який, за його словами, дотримувався старих традицій: „Він одружився доволі пізно, вже зрілою людиною, і понад усе в своєму житті ставив сім’ю. Мати була оточена великою повагою” („Всеукраинские ведомости”, 21 березня 1998 р.).

Третя сила
 Соцпартії Мороз відводить особливу роль у сучасному політичному процесі: „СПУ розглядає себе як третю силу, яка може вивести країну з глухого кута за підтримки її критично налаштованого населення, яке традиційно симпатизує лівим силам, а також – прихильникам національно-патріотичних сил”. („Партійна еліта України – 2000”).

Хобі
 Більше трьох десятків років боліє за київське “Динамо”. Коли був студентом, займався боротьбою. Останні роки грає у теніс і більярд, займається плаванням. Захоплюється риболовлею.

Любить „Пам’яті Карузо” у виконанні Паваротті, поезію Ліни Костенко та віршує сам. Автор “Маршу соціалістів”.

Автор поетичної збірки „…На відстані” і збірки прози „Жива стерня” (2004 р.).

Надає перевагу невибагливій їжі — салу, вареникам, гарно зробленому самогону, українській горілці, коньякам ужгородського виробництва.

„З приводу напоїв, страв, то особливої вибагливості за собою не помічав. Напевно, це пов’язано з тим, що ані дитинство, ані юність не випали на „ситі” роки. Люблю свіжоспечений хліб, а якщо ще зі шматком сала, то це для мене справжній делікатес”. („Парламент 2002: час вибору”).

Цінності
 Цінує позицію, послідовність, порядність і професіоналізм.

Я
 „Я завжди кажу про діалектику центристського напрямку партії. Та партія, яка стане лідером, автоматично перетворюється в партію центру. Всі інші повинні прилаштовуватись чи зліва чи справа. Тому центризм мене абсолютно не лякає”. („Галицькі контракти”, N 44, 1997 р.).

„Я людина законослухняна і не виконую рішень, які ухвалені всупереч закону”. (“День”, 21 січня 1998 р.).

„Я не можу себе зневажати. Я чесно робив свою справу, поважав себе за цю чесність і вважав, що людини мене за неї поважають”. „Я справді побував у багатьох країнах і знаєте, якого висновку дійшов? Я міг би жити лише в Україні”. (“Всеукраинские ведомости”, 21 березня 1998 р.).

„Я не злопам’ятний, але образ не забуваю” (“День”, 20 жовтня 1998 р.).

„Я сумніваюсь, що сьогодні знайдеться людина, яка захоче публічно визнати статус наступника Кучми” (“Дзеркало тижня”, 13 грудня 1998 р.).

„Я залишаю без коментарів справу, пов’язану з Лазаренком, оскільки, з одного боку, мене вона не цікавить, а з іншого, ті, хто посвячений в неї, знаходяться по інший бік ( це, очевидно, Президент, його адміністрація, уряд і т.д.), нехай спершу розберуться між собою, не перекладаючи вину – якщо вона там існує – на когось іншого”. („Киевские ведомости”, 29 грудня 1998 р.).

„Я не знаю, злочинець Лазаренко чи ні, висновки щодо цього може зробити тільки суд”. „Я від самого початку знав: Лазаренко йтиме на президентські вибори”. („Свобода”, 26 травня 1999 р.).

„Я йду, щоб відлучити від влади злочинні клани, щоб змусити всіх винних відповідати за спустошену державу і зневажений народ”. (Із звернення Олександра Мороза до народу, 14 вересня 1999 р.).

„Я отримав фальшивку, у якій повідомлялося про рахунки президента у закордонних банках. Чекали, що я виступлю з інформацією у Верховній Раді, а я зробив заяву з іншого приводу”. („Українська правда”, 4 грудня 2000 р.).

„Я не віруючий”. „Я не зовсім вірю тим людям, які кажуть про те, що на їх життєвий шлях вплинула та чи інша подія”. „Я вважаю, що кожна мить є першою і останньою, і це почуття допомагає мені знайти прекрасне у кожному дні”. („Парламент 2002: час вибору”).

„Я не відчуваю комплексу людини, яка програла, хоч би тому, що другі вибори я не програв. Це перемога була вкрадена нинішнім президентом, і проте є теж свідчення майора Мельниченка”. „Я, до речі не рвуся до президентської влади, я вважаю – треба змінювати систему влади”. (ICTV, 5 березня 2002 р.).

„Я був 17 років членом Комуністичної партії і за жоден із днів проведених в ній я не соромлюся, я відстоював ідеї соціальної справедливості, і тоді, коли прапор лівої ідеї був кинутий, я і мої соратники не дали йому впасти…” (Телеканал „1+1”, 21 березня 2002 р.).

“Я помилок не робив, я просто не міг встигнути те, що потрібно було зробити” („Українська правда”, 28 листопада 2002 р.).

„Я згоден продовжувати брати участь у процесі модернізації системи влади на законних умовах, виходячи з того, що реформу треба обов’язково провести. І неодмінно до президентських виборів”. (Інтернет-видання „Форум”, 19 квітня 2004 р.).

„Я ніяким чином не претендую на звання літератора”. (Інтернет-видання „Форум”, 27 травня 2004 р.).

„Я гадаю, що кандидатів у президенти від опозиції буде менше, ніж чотири.” (Бі-Бі-Сі, 28 травня 2004р.).

„Я віддаю перевагу гідному президентові при добрій політичній реформі за тим змістом, який пропонувала СПУ”. („Львівська газета”, 2 вересня 2004 р.).

„Я не переймаюся виборами, воно мені не пече, тому що я знаю, який буде результат. Вийдуть у другий тур Мороз та Ющенко, Ющенко буде на першому місці, я на другому. А в другому турі ми поміняємося місцями”. („Українські новини”, 13 вересня 2004 р.).

„Я переконаний у тому, що у Віктора Медведчука є лише один інтерес: збереження нинішньої системи влади і нинішніх персоналій цієї влади, включаючи Леоніда Кучму”. (Бі-Бі-Сі, 22 вересня 2004 р.).

„Я думаю, що голоси Мороза підуть Морозу” ( про другий тур – С.Р.). („Кандидат”, 24 вересня 2004 р.).

Сергій Руденко,



Leave a Reply

You must be logged in to post a comment.