Категория | Политика

Тіньові кошти мають усі фаворити виборчих перегонів

Тіньові кошти мають усі фаворити виборчих перегонів

Попри спроби парламентарів встановити законодавчі механізми регулювання процесу наповнення і використання виборчих фондів, значна частина коштів у виборчій кампанії використовується нелегально. Визначити співвідношення легальних та нелегальних витрат для кожного з кандидатів можна, поділивши їх на три основні „групи”: „фаворити”: Ющенко та Янукович, ідеологічні кандидати: Мороз, Симоненко, Вітренко, та „технічні” — два десятки політичних діячів, практично невідомі виборцям.

Політика завжди притягує до себе тіньові капітали, адже часто вона сама є джерелом великих прибутків та можливістю легалізувати „брудні гроші”. Визначальними факторами, що сприяють незаконності фінансування виборів, на нашу думку, є: по-перше, недосконале законодавство, а, по-друге, політична культура суспільства (як владної еліти, так і звичайних громадян).

Розглянемо особливості політичного фінансування президентської виборчої кампанії в Україні – з точки зору „легальної” (що ґрунтується на основі Закону „Про вибори Президента України”) і „нелегальної” (реальної) його сторін, проаналізуємо розподіл витрат, враховуючи різницю між кандидатами, а також запропонуємо варіанти оптимізації застосування виборчих коштів.

Отож, коротко про можливі джерела фінансування кампанії :

Легальні механізми фінансування:
Порівняно з попередньою редакцією Закону про вибори Президента України від 1999 року, нова його редакція від 18.03.04 р. забезпечує більшу прозорість фінансування виборчої кампанії. Закон значно більше лібералізовано — зокрема, ліміт на розмір виборчого фонду збільшено з 1,7 млн гривень до 10,025 млн. гривень. Однак і вартість кампанії з того часу зросла в кілька разів. За оцінками експертів, достатня сума для проведення кампанії прохідного кандидата становить 70 мільйонів доларів, і, враховуючи результати спостереження за перебігом кампанії, можна судити про переважання нелегальної частки коштів у передвиборчих фондах кандидатів.

Оскільки максимально дозволений законом ліміт на розмір виборчого фонду є неправдоподібно низьким, то – закономірно — рух більшої частини виборчих коштів під час виборчої кампанії стає неконтрольованим.

Нова редакція Закону про вибори Президента України від 18.03.2004 дозволяє, окрім державного фінансування у вигляді забезпечення кандидатів рівними частками ефірного часу та друкованої площі, наповнювати виборчі фонди кандидатів з трьох джерел:

— Власні кошти кандидата;

— Кошти партії чи блоку, що висунули кандидата, у прозорості яких доводиться сумніватися. Джерела партійних фінансів встановити фактично неможливо. Проте цілком очевидно, що за рахунок лише членських внесків та внесків фізичних осіб жодна партія була б неспроможна здійснювати свої статутні завдання, збільшувати кількість територіальних осередків тощо. А здатність партій самостійно „покрити” всі потреби передвиборної агітації кандидата не варто переоцінювати, оскільки фінансова основа їх діяльності поки що є достатньо слабкою. Тому під цим напрямком наповнення виборчого фонду мається на увазі небезкорислива підтримка кандидатів з боку політично споріднених бізнесових груп;

— Кошти фізичних осіб (максимум 5125 гривень від однієї особи) – які, з огляду на низький ліміт, не можуть розглядатись як базова частка виборчого фонду.

Таким чином, фінансові звіти кандидатів на пост президента, що подаються до ЦВК протягом 5 днів після виборів, стосуватимуться лише верхівки айсбергу: виборчі фонди цього року, як і під час попередніх кампаній, виконують роль завіси для грошових махінацій. Досвід показує, що основний масив коштів на ведення кампанії перебуває не на офіційному накопичувальному рахунку, а на рахунках в офшорних зонах або зберігаються в готівковій формі.

Враховуючи те, що встановлений ліміт виборчого фонду однозначно не забезпечує кандидатам проведення повноцінної виборчої кампанії, існує ряд схем, за допомогою яких можна обійти закон та залучати до кампанії значні кошти, не зазначаючи їх у фінансових звітах .

Тіньові механізми фінансування виборчої кампанії

За логікою, кандидат офіційно не може витратити більше, ніж вміщає його виборчий фонд, тому всі витрати поза лімітом 10,025 млн. грн. приховуються. Зокрема, ті витрати, які не „вміщаються” у офіційні рамки виборчого фонду, проводяться через третіх осіб (юридичні особи від свого імені оплачують рахунки, виставлені штабу кандидата за використані послуги чи товари). Цей механізм більшою мірою стосується власне періоду виборчої кампанії.

Водночас, поширеним методом „дотримання ” рамок виборчого фонду є здійснення основних витрат до офіційного початку кампанії. Таким чином можна здійснити передплату за оренду приміщень для регіональних виборчих штабів та обладнання для них, завчасно виготовити агітаційну поліграфічну продукцію та сувеніри (відомо, що переважна частина поліграфічної продукції виготовляється в тіні, оскільки податкова ставка на поліграфію є доволі високою), оплатити розміщення політичної реклами у ЗМІ.

Традиційно нелегально (з-поза виборчого фонду) здійснюються наступні недокументовані платежі:

— Виплата готівкою (частково чи повністю) гонорарів фізичним особам – апарату штабів, членам виборчих комісій, спостерігачам, аналітикам та PR-консультантам, особам, які здійснюють збір підписів на підтримку кандидатів (агітатори, наприклад, традиційно отримують гонорари у конвертах, а офіційно працюють на волонтерських засадах).

— Оплата антиреклами опонентів, яка, зрозуміло, не відображається у фінансових звітах, шляхом замовлення провокативних акцій, (наприклад, акція „Української Національної Асамблеї” Е.Коваленка на Софіївському майдані могла коштувати 7-10 тисяч доларів) та застосування брудних виборчих технологій.

— Підкуп виборців („соціальна допомога”) також становить значну частку незаконних витрат. Оскільки санкцією за „матеріальне заохочення виборців”, згідно з новою редакцією виборчого закону, є лише попередження, то фактично представники кандидатів можуть безкарно роздавати крупи, секонд-хенд та інші види „допомоги” виборцям.

— В тіні залишаються кошти, витрачені на хабарі чиновникам, керівникам теле- та радіо-компаній, видавцям, журналістам і т.д.

— — витрати на комерційні проекти (пільгове кредитування, підвищення заробітної плати).

Так само важко оцінити обсяг та проконтролювати нелегальний випуск матеріалів передвиборної агітації без вихідних даних із зазначенням тиражу тощо,

Описавши загальні тенденції передвиборчої кампанії, окреслимо схеми залучення та використання коштів окремими кандидатами.

Визначити співвідношення легальних та нелегальних витрат для кожного з кандидатів можна, поділивши їх на три основні „групи”: „фаворити”: Ющенко та Янукович, ідеологічні кандидати: Мороз, Симоненко, Вітренко, та „технічні” — два десятки політичних діячів, практично невідомі виборцям. Більшість із них є „підставними” кандидатами з боку „фаворитів”, за допомогою яких лідери перегонів прагнуть забезпечити присутність „своїх” членів дільничних комісій. Іншим завданням покладеним на технічних кандидатів є „перетягування” голосів електорату в опонентів (втім, досвід попередніх виборів свідчить, що ця технологія мало спрацьовує в українських умовах). Частина ж із другорядних кандидатів просто переслідує мету „засвітитися” перед парламентськими виборами 2006 року.

Відповідно до „групи” кандидата, можна приблизно окреслити основні джерела наповнення передвиборчих фондів та структуру пріоритетних витрат.

Як показує практика, кандидат від влади фактично не витрачає коштів на пряму політичну рекламу.

Досвід перших місяців передвиборчої кампанії дозволяє окреслити технології, за допомогою яких Віктор Янукович, прем’єр-міністр України, має змогу уникати витрат на ті чи інші аспекти ведення кампанії, використовуючи своє службове становище.

На відміну від попередньої президентської кампанії, де адмінресурс відігравав своєрідну роль батога, який часто брався до рук її режисерами з боку влади. В умовах нинішньої президентської кампанії адміністративний ресурс „вмонтований” у саму виборчу кампанію і визначає її обличчя. Це видозмінює поле фінансових витрат.

Використовуючи класифікацією Трансперенсі Інтернешнл та Правової ініціативи Інституту відкритого суспільства, адміністративний ресурс можна поділити на інституційний та бюджетний.

Приклад інституційного адмінресурсу — використання потенціалу державних структур. Так, виборча кампанія „Я.” Широко використовує матеріальною базою та людський ресурс, активно застосовуючи для потреб кампанії важелі впливу на державні структури по всій Україні – починаючи від вищих навчальних закладів та жеків (не завуальована експлуатація для роботи зі збору підписів) , закінчуючи лікарнями та місцями позбавлення волі.

Під бюджетним ресурсом маються на увазі широко практиковані масові соціальні виплати напередодні виборів. Таким чином, частина витрат на кампанію діючого прем’єр-міністра може здійснюватися опосередковано за рахунок коштів державних підприємств, а також державного та місцевих бюджетів. У загальнонаціональну бюджеті виявляються незаплановані (і часто недостатньо аргументовані статті), що покриватимуть виплату кількарічних заборгованостей бюджетникам (постанова Кабміну підвищити з 1 вересня на 15,6% ставку погодинної оплати праці працівників бюджетної сфери), газифікацію сіл, будівництво об’єктів соціальної інфраструктури тощо. Для прикладу можна навести обіцянки прем’єра збільшити у другому півріччі 2004 р. 11,5 млн. пенсіонерів розмір пенсії на 30 грн. Виходячи зі цього, можна зробити висновок, що Віктор Янукович „прорекламував” себе за рахунок державних коштів на 340 мільйонів гривень.

Зекономити кошти на політичній рекламі Віктору Януковичу також його посада Президента Національного Олімпійського Комітету.

Як наслідок, Янукович отримує політичні дивіденди, маючи багаторазову безкоштовну рекламу у прайм-тайм під час трансляцій з олімпіади. Так, згідно з документальними даними Громадського моніторингу фінансування виборчої кампанії 2004 року, що здійснюється Коаліцією „Свобода вибору”, за період з 1 до 27 серпня ні у пресі, ні на радіо, ні на ТБ не було жодного ролика прямої політичної реклами за Януковича Однак ефір центральних телеканалів наповнений новинними (читайте, безкоштовними) повідомленнями про активну роботу прем’єра та роликами щодо його опікувань спортивними досягненнями українців у Афінах.

Наведені вищі приклади яскраво ілюструють тезу про те, що адміністративний ресурс може стати серйозним фактором зниження реальних грошових витрат у кампанії.

Загадкою залишається також, за які кошти були виготовлені біг-борди за Януковича. За останніми версіями, до їх виробництва могли бути причетні компанії „Вектор-буд” чи „Плазма”, безпосереднє відношення до якої має син В. Януковича. За деякими даними, всі використані біг-борди були взяті в оренду облдержадміністраціями. У будь-якому випадку, ринкова вартість 250 біг-бордів (а саме така кількість біг-бордів була офіційно оголошена Тигіпком) не менша 100 000 у.о.

Інший „фаворит” — опозиційний Віктор Ющенко, матиме змогу „економити” на рекламі на загальнонаціональних телеканалах, через фактичне недопущення його до останніх. Ця стаття витрат у бюджетах штабів зазвичай поглинає до 60% коштів.

Однак велику частину витрат Віктора Андрійовича складе організація і проведення КВДД (кампаній „Від дверей до дверей”), поїздок по регіонах, оплата роботи вуличних агітаторів, проведення масових акцій, шоу-програм і т.д. Крім того, у опозиційного кандидата значні ресурси підуть на забезпечення роботи регіональних штабів, оскільки орендувати приміщення, які перебувають у державній власності, йому буде складно.

Щодо способів обходу законодавства, яке обмежує виборчі фонди, можна виділити виготовлення агітаційної продукції (а отже, і оплату роботи ПР-консультантів) задовго до початку кампанії. Так більша частина агітаційної продукції з’явилася вже навесні цього року. Стосовно джерел фінансування, логічно передбачити, що частина витрат В. Ющенка покривається наближеними до нього бізнесовими колами.

Щодо „технічних” кандидатів, можна припустити, що частина з них не витратять ні копійки зі своїх виборчих фондів. Так, наприклад, сталося на виборах 1999 року: фонди кандидатів Миколи Габера та Олександра Базилюка були відкриті, однак жодних коштів на них не поступало. Неадекватно перевищена кількість зареєстрованих кандидатів підштовхує до висновку, що для багатьох з них цієї осені витрати на кампанію обмежаться заставою, для деяких — безкоштовно наданим державою ефірним часом та незначними витратами на агітацію.

Треба, однак, зазначити й позитив від балотування технічних кандидатів — наповнення коштами застави державного бюджету приблизно на 10 мільйонів гривень.

Лівим, ідеологічним кандидатам зекономити на витратах з виборчих коштів дозволить сталий та передбачуваний електорат та солідна ідеологічна платформа. Тому їм не потрібні величезні суми на організацію розважальних масових акцій, концертів за участю зірок шоу-бізнесу (які, до речі, виявились на диво політично активними, включно з найбільш „національно свідомими”, як раніше здавалося, представниками – російськомовною тепер Русланою, та Океаном Ельзи – останні нещодавно виступили на підтримку Януковича).

Було б нелогічним вважати, ніби правила гри зміняться під час самої гри, тому можна припустити, що до кінця кампанії тіньове фінансування стане основним джерелом надходження та використання коштів для обох фаворитів передвиборчої боротьби. Офіційні, законом обумовлені передвиборчі фонди, є радше зовнішньою правовою завісою і, схоже, ніхто найближчим часом в Україні не має наміру серйозно ставити питання про дієвість виборчого законодавства у цій частині. Законодавчі ж поправки, які прийматимуться найближчим часом, радше видозмінюватимуть існуюче становище, але не приведуть до основоположних змін, оскільки наразі не видно зацікавлених у цьому політичних сил.

ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ

Значний обсяг витрат на виборчу кампанію перебуває „в тіні” внаслідок недосконалості чинного законодавства в частині регулювання порядку фінансування виборів.

Адекватним до українських реалій видається ліберальний напрямок зміни законодавства, який полягає у знятті обмежень на використання коштів під час виборів. Так практика показує, що надмір заборон, обмежень зазвичай не сприяє відкритості фінансування виборів, а заборони часто свідомо застосовується проти опозиційних кандидатів.

Тому наразі доцільним було б внесення наступних змін до законодавства:

— зняти обмеження на обсяг витрат коштів виборчих фондів кандидатів. Це дозволить зняти потребу приховування коштів, залучених до кампанії. Головний аргумент законодавців для його збереження – те, що обсяг витраченої валюти може стати головним фактором перемоги у передвиборчій боротьбі. Однак парламентські вибори 2002 року довели що сума затрачених коштів не завжди є прямо пропорційною до кількості здобутих голосів.

— удосконалити процедури контролю за формуванням і використанням коштів виборчих фондів,

— встановити відповідальність за порушення у відповідній сфері (у тому числі – і щодо розпорядників виборчих фондів).

— з метою доступу громадськості до інформації про вартість виборчої кампанії кандидатів та осіб, які здійснили фінансування останньої, — деталізувати вимоги щодо змісту фінансових звітів про надходження та використання коштів виборчих фондів кандидатів

— передбачити обов’язкове регулярне (а не протягом 5 днів після виборів, як передбачає чинний закон) оприлюднення інформації про джерела надходження та напрями використання коштів кандидатами під час кампанії, опублікування вартості політичної реклами та соціальної реклами, розміщеної в ЗМІ за рахунок коштів виборчих фондів кандидатів.

Врегулювати деякі види витрат на законодавчому рівні неможливо. Складно, наприклад, проконтролювати надання матеріальної допомоги виборцям, використання адмінресурсу, надання соціальної допомоги тощо.

Слід також брати до уваги складний і тривалий характер процесу змін законодавства, який вимагає узгодження інтересів різних політичних сил, не завжди зацікавлених в зменшенні кількості прогалин законодавства.

У цій ситуації, оприлюднення результатів моніторингу фінансування передвиборчих кампаній, здійснюваного громадськими організаціями, може стати дієвим способом забезпечення прозорості фінансування виборчих кампаній в Україні. Доносячи до електорату регулярну інформацію про обсяги коштів, затрачених на кампанію кожним кандидатом, громадські організації зможуть мотивувати виборців у їхніх політичних прихильностях та сприяти прозорості фінансування виборчих фондів.

Анна Ярова, Ольга Машталер, Анастасія Безверха,
Коаліція „Свобода вибору”



Leave a Reply

You must be logged in to post a comment.