Категория | Политика

Віктор Ющенко: від „А” до „Я”

Віктор Ющенко: від „А” до „Я”

Українці здавна звикли жити міфами. Про хорошого пана (українського чи польського), про Шевченка, про золото Полуботка, про природні багатства держави etc.

Останні кілька років в Україні живе ще один міф – про Ющенка. За досить короткий період Віктор Андрійович став кумиром мільйонів. Його люблять, йому пробачають політичні прорахунки, на нього моляться (при чому – у буквальному смислі слова).

Віктор Ющенко став символом альтернативи нинішньої влади. Вірніше, президент Леонід Кучма виштовхнув його на опозиційне узбіччя. Хоча ще три роки тому пан Ющенко доволі обережно ставився до перспективи переходу до політичної опозиції. „Я скептично ставлюсь до ідеї політичної опозиції і заявляю одночасно, що позиція мого політичного блоку – державницька позиція. Я не бачу, щоб опозиція як модель поведінки давала відповідь на запитання, як нам облаштувати Україну”, — говорив нинішній лідер „Нашої України”. („Столичные новости”, 11 вересня 2001 р.).

Феномен пана Ющенка полягає у тому, що, перебуваючи чи то у владі, чи то в опозиції, він був і залишається улюбленцем публіки.

Амбіції
Віктор Ющенко належить до тієї категорії людей, які не люблять демонструвати свої амбіції. Йому не потрібно доводити, що він – найкращий. Пан Ющенко знає собі ціну. Принаймні, сьогодні. Однак, побутує думка: все, чого лідер „Нашої України” досяг в політиці – або заслуга тих, хто його підтримував, або – випадковість. Принаймні, як стверджує „Дзеркало тижня”, у 1993 році Вадим Гетьман та Іван Плющ буквально змусили Віктора Адрійовича стати головою Нацбанку: „Поінформовані люди кажуть, що Іван Степанович хитрістю заманив Ющенка до парламенту і поставив перед фактом необхідності його виступу і затвердження”. („Дзеркало тижня”, 26 травня 2001 р.). Одним із політичних щаблів для Віктора Ющенка мала б стати його участь у президентській кампанії 1999 році. Але вбивство Вадима Гетьмана позбавило Віктора Андрійовича серйозної моральної підтримки. Чотири роки тому пан Ющенко відкинув пропозицію партії „Реформи і порядок” взяти участь у виборах глави держави. „Я не відчував ані найменшого бажання брати участь у президентських перегонах, коли був головою Національного банку”, — пізніше зізнався Віктор Андрійович. („Столичные новости”, 24 жовтня 2000 р.).

22 грудня 1999 року Віктора Ющенка парламент призначив прем’єр-міністром. Як стверджує народний депутат Олександр Волков, саме він рекомендував Леоніду Кучмі пана Ющенка як прем’єра. „Ні для кого не секрет, що саме я був тією людиною, яка назвала Леоніду Даниловичу прізвище прем’єра Ющенка… У липні-серпні 1999 року, до виборів… Ми кілька разів приїжджали з Віктором Андрійовичем в Крим до Леоніда Даниловича, і я увесь час просив, щоб президент розглянув цю кандидатуру. Я бачив, що у цієї людини є потенціал…” („Українська правда”, 24 вересня 2004 р.).

Після відставки у квітні 2001-го Віктор Андрійович — лідер різноманітних рейтингів як претендент на президентство. Очолюваний ним блок – „Наша Україна” переміг на парламентських виборах 2002 року (24,7% підтримки виборців). Не секрет, що головна заслуга в цьому саме пана Ющенка.

4 липня 2004 року Віктор Ющенко оголосив про намір балотуватись у президенти як самовисуванець.

Лідер „Нашої України” так змальовує „портрет” переможця виборів 2004 року: „Я думаю, що честь бути обраним наступним президентом України, на мій погляд, людьми буде надана людині, яка у собі поєднає кілька характеристик. Перше, це повинна бути патріотична, щира людина, яка любить людей і любить Бога. Друге, це людина, яка за все своє життя зробила хоча б одну добру справу, яку люди пам’ятають або, іншими словами, є професіоналом. Я думаю, що це повинна бути за історією високоморальною людиною”. ( „Українська правда”, 10 вересня 2002 р.).

Тепер порівняймо сказане із тим, що про себе сам говорить Віктор Андрійович:

„Я вірю в Бога”. (“Комсомольская правда”, 27 грудня 2002 р.) . „…коли я був в уряді, — ми прийшли зі своєю совістю, зі своїми принципами. Вони внесли більшу успішність Україні”. („Українська правда”, 28 листопада 2001 р.). „Я можу з часів роботи у Національному банку декларувати: все, що я робив, я робив для України. Те ж ми робили і в уряді…”. „Життя багато разів ставило мене у ситуацію, коли вибір стояв між принципом, мораллю, справедливістю. Я впевнений, що людина повинна чинити справедливо і морально”. („Українська правда”, 29 листопада 2001 р.). „…я думаю, що для мене характерні рішучість, демократичний світогляд, політична толерантність до своїх колег”. („Українська правда”, 10 вересня 2002 р.). „Я б сказав так – політика це професія для мене. І не звик робити свою роботу, щоб переді мною хтось був. Я її завжди класно робив – чи то в Нацбанку, чи то в уряді. Якщо доводиться говорити про українську політику, то я хочу про неї говорити професійно”. („Громадське радіо”, 25 грудня 2002 р.).

Як бачимо, Віктор Ющенко ідеально вписується у власне ж бачення про наступного президента України.

На запитання, чи сподівається він, що Леонід Кучма назве його своїм наступником, Віктор Андрійович відповів: „Не сподівався і не сподіваюсь. Та цього й не потрібно. Не треба сприймати Україну як феодальну державу. Я думаю, принизливо, для кого б то не було, отримувати посаду Президента „у спадок”. (“Сегодня”, 6 вересня 2002 р.).

Король помирає. Хай живе король?

Біографія
Народився 23 лютого 1954 року у селі Хоружівка Недригайлівського району Сумської області. У 1975-му закінчив Тернопільський фінансово-економічний інститут. Розпочинав кар’єру із заступника головного бухгалтера колгоспу на Івано-Франківщині. Служив у лавах Радянської армії, службу проходив у прикордонних військах на радянсько-турецькому кордоні недалеко від Ленінакану. З 1976 по 1985 роки працював у системі Держбанку СРСР у Сумській області. Після – в його республіканській конторі у Києві. З 1987 року Віктор Андрійович — в системі українського відділення Агропромбанку СРСР, а з 1990-го – заступник голови АКБ „Україна”. Через три роки Верховна Рада призначила його головою НБУ, ще через шість – прем’єр-міністром України. Пана Ющенка називають одним із „батьків” гривні.

У 1996 році Ющенко був серед тих, хто стояв біля витоків НДП. Іван Плющ стверджує, що Віктор Андрійович навіть був у лавах цієї партії, „але потім відійшов від неї” („Дзеркало тижня”, 14 липня 2001р.). Членство в НДП неодноразово спростовувалося самим Ющенком.

26 квітня 2001 року парламент відставив уряд Ющенка.

Очолював українсько-російський інститут менеджменту і бізнесу ім. Б.Єльцина Міжрегіональної академії управління персоналом. З липня 2001 року Ющенко – лідер блоку і фракції „Наша Україна”. Був членом наглядової ради Благодійного фонду „Соціальний захист”, який очолював Олександр Волков.

Подейкують, що певний час після закінчення вузу Віктор Андрійович працював у Росії, але про це в жодній офіційній біографії не згадується. Чому – невідомо.

У липні 2004 року блок Юлії Тимошенко і блок Віктора Ющенко підписали угоду про утворення коаліції „Сила народу”.

Гетьман
Вадим Гетьман відіграв важливу роль у долі Віктора Андрійовича. Побачивши здібності пана Ющенка, Вадим Петрович зробив все для його кар’єрного просування у банківській системі. Чому? Відповідь проста: „Сам Гетьман до гетьманської булави не прагнув, про те, що він в Україні один із головних гравців, всі знали і без будь-яких виборів. За Ющенком беззастережного прагнення до влади все ще не спостерігалося. Але, як зауважив український політолог В’ячеслав Піховшек, в Ющенка вже стільки було вкладено, що його небажання, вже нікого не цікавило”. („Свобода”, 7-14 травня 2002 р.).

Вбивство Вадима Гетьмана навесні 1998 року стало шоком для Віктора Андрійовича. Ця трагедія, як вважає пан Ющенко, пов’язана з політикою.

У одному із інтерв’ю лідер „Нашої України” зізнався, що аноніми до цього часу йому надсилають листи з погрозами, де його прізвище стоїть поруч із тими людьми, кого вже немає в живих (у тому числі і Гетьмана). Чи означає це, що Віктор Ющенко продовжує бути небезпечним для тих, хто вбив Вадима Петровича?

Епоха Кучми
У квітні 2001 року Ющенко охарактеризував свої взаємини з Леонідом Кучмою, як відносини „сина і батька”. „Більше того, я виступаю за те, щоб кожен прем’єр щиро ставився до президента. Повірте, я можу відповідати за кожен свій вчинок, скільки б років не минуло. І очі при цьому відводити в бік не буду”, — пояснив свою позицію Віктор Андрійович. („Сегодня”, 15 жовтня 2001 р.).

Пізніше пан Ющенко почав дещо “жорсткіше” висловлюватись про главу держави, утім, свої погляди так і не змінив: „Я буду поважати президента, тому що це символ моєї держави. Не поважаючи президента, я як інтелігентна людина не наберу балів” („Столичные новости”, 11-17 вересня 2002 р.).

Можливо, саме у цих словах і криється частина відповіді на запитання, чому у лютому 2001 року Віктор Ющенко разом із Леонідом Кучмою та Іваном Плющем підписав так званий „лист трьох”, у якому дії опозиції названо „фашизмом”. Просто Віктора Андрійовича з дитинства привчили поважати старших. Ось і увесь секрет „батьківсько-синівських” стосунків з Леонідом Кучмою.

У вересні 2004 року, після того, як Віктор Ющенко потрапив з отруєнням до лікарні, він заявив, що найбільше він розчарований Леонідом Кучмою. „Президентство Леоніда Кучми я би оцінив так: це було десятиріччя головним чином розчарувань і надій, що не збулися…Розчарувало те, зокрема, як він (Кучма – С.Р.) йде із політики. Він не зміг піти красиво, він йде на хвилі політичних скандалів і нагнітання протистояння у державі. Ще більше розчарувало те, що він зробив ставку не на гарантії чесних виборів, а начебто на послідовника”, — заявив пан Ющенко. („Дзеркало тижня”, 9 жовтня 2004 р.).

Жінки
Слабка стать любить Віктора Андрійовича. Він їй відповідає взаємністю. Пан Ющенко вдруге одружений. Про його першу дружину – Світлану Колесник, широкій публіці відомо тільки те, що вона подарувала Віктору Андрійовичу двох дітей. Подейкують, що нині вона займається бізнесом. Яким саме – вкрито таємницею. Усі намагання журналістів взяти інтерв’ю у першої дружини пана Ющенка не увінчались успіхом.

Нинішня дружина Віктора Ющенка – Катерина (Кетрін-Клер) Чумаченко. Її не лякає те, що її чоловік – улюбленець жінок: „Я дуже горда тим, що мій чоловік подобається багатьом жінкам. Водночас, також горда й тим, що кожного вечора він приходить до мене”. („Дзеркало тижня”, 12 лютого 2000 р.). Остання фраза Катерини Михайлівни, очевидно, не випадкова. Оскільки познайомився Віктор Ющенко з нею тоді, коли ще був одружений. Про це опосередковано свідчить відповідь пані Чумаченко на запитання „Дзеркало тижня” про те, як довго вони разом із Віктором Андрійовичем: „Мені не хотілось б наводити усі дати, необхідні для відповіді на це запитання. Менш за все ми з Вітею хотіли завдавати комусь біль”. („Дзеркало тижня”, 12 лютого 2000 р.).

Детальніше про дружину Віктора Ющенко в підрозділі Чумаченко.

Імідж
Лідер „Нашої України” має унікальну здатність притягувати до себе людей. Одні кажуть, що це — харизма, інші – добре продуманий імідж. Сам Віктор Ющенко твердить, що спеціально над його образом ніхто не працює. Мовляв, такий він від народження: “Мій іміджмейкер – Ющенко Віктор Андрійович, хоча, звичайно, як кожен чоловік, я довіряю смакові дружини”. І розповідає, як саме він добирає свій гардероб: “…надаю перевагу класичному і спортивному стилям. У класичному костюмі головне – якість тканини, крій, з деталей люблю краватки. Особливо – благородного малинового кольору. Більшість краваток із своєї колекції придбав сам, дещо – дарувала дружина, яка дуже добре знає мій смак. І друзі. Улюблена краватка – малинова в широку полоску, купив сам, в одному із симпатичних магазинів Києва. Зі спортивного одягу люблю джинси. Нещодавно зробив радикальну покупку, – купив шкіряні штани. Дуже класні. Мрію одягти їх на дачу”. (Із чат-конференції Віктора Ющенка, 4 березня 2002 р.).

Одне слово – “Імідж що? Ніщо! Спрага понад усе!”. Гельман і Павловський – відпочивають!

Компромат
Віктор Андрійович стверджує, що не боїться жодного компромату: „Я живу публічно у цій державі. Якщо у когось є дані, які демонструють мою нещирість, я нікого не буду просити, щоб вони їх не використовували”, — заявив пан Ющенко. („Українська правда”, 29 листопада 2001 р.).

Утім, опоненти Віктора Ющенко увесь час намагаються „розкрутити” теми, які, за їхнім задумом, повинні були скомпрометувати лідера „Нашої України”.

Незаконне використання валютних резервів НБУ

Навесні 1999 року депутатська слідча комісія на чолі з Віктором Сусловим опублікувала інформацію про проведення НБУ ризикованих операцій із розміщення власних валютних резервів в Credit Swiss First Boston (Кіпр). Йшлося про 580 млн. дол. Тоді парламентські пінкертони дійшли висновку про незаконність цих операцій і зацікавленість в них посадових осіб центробанку. Віктор Ющенко, який на той час керував НБУ, відкинув ці звинувачення. Але це не завадило столичній прокуратурі у 2000 році порушити за цим фактом кримінальну справу. Слідство дійшло висновку: у результаті згаданих операцій збитки української держави склали 5 млн. дол. Винним в цьому було визнано заступника Віктора Ющенка по Нацбанку – Володимира Бондаря. 5 травня 2003 року його було засуджено до 5 років ув’язнення.

Показово, що на жодному документі слідчі так і не знайшли підписів Віктора Андрійовича. „Я, коли був головою Нацбанку України, не візував жодного із тих документів і не був заздалегідь поінформований про ці операції”, — заявив пан Ющенко. (“Факты”, 23 березня 2000 р.).

Ви можете собі уявити, щоб заступник голови НБУ міг „крутити” за кордоном мільйони доларів без відома керівника центробанку? Якщо — ні, то пам’ятайте, факти – річ уперта. І вони у цьому випадку – на користь Віктора Ющенка.

Банк “Україна”
У липні 2001року все той же пан Суслов заявив про причетність Віктора Ющенка до банкрутства банку „Україна”. Тоді ж Верховна Рада звернулася до голови НБУ Володимира Стельмаха із проханням роз’яснити, чи був причетний пан Ющенко до надання АКБ „Україна” безповоротних кредитів на суму 1 млрд. грн. Нацбанк цю інформацію не підтвердив.

У січні 2002 року низка ЗМІ тиражували інформацію про те, що на навчання в Інституті міжнародних відносин Київського університету ім. Шевченка доньці Віктора Андрійовича від першого шлюбу – Віталіні, банк „Україна” виділив 19 тис. гривень (на той час – 10 тис.дол.). Утім, цієї інформації виявилось недостатньо для того, щоб звинуватити лідера „Нашої України” у причетності до банкрутства АКБ „Україна”. Як, зрештою, і звинувачень на адресу його рідного брата – Петра Ющенка. Один із лідерів блоку „Народний Рух України” Сергій Конєв у 2002 році звинувачував Петра Андрійовича – тодішнього директора ТзОВ „Слобода”, у привласненні одного із кредитів банку.

Історію краху АКБ „Україна” сам Віктор Андрійович змальовує так: „Банк збанкрутували у 2001 році. Я пішов звідти у 1993-му. Доти, доки я працював першим заступником голови правління, він входив у трійку українських банків. Пізніше, ставши прем’єром, я не допустив банкрутства „України”. Наш уряд був єдиним, який не взяв жодної копійки у цьому банку. Ви запитаєте, а хто ж дійсно винен? Моя відповідь: у банкрутстві винні ті, хто не повернув кредити. Перелік позичальників – не таємниця”. ( Із листа Віктора Ющенка виборцям, березень 2002 р.).

Дружина – агент ЦРУ
Чутки про можливу причетність Катерини Чумаченко до ЦРУ, якщо вірити розшифровкам майора Мельниченка, обговорювались на найвищому державному рівні України – між президентом Леонідом Кучмою і тодішнім головою СБУ Леонідом Деркачем (www.5element.kiev.ua).

Віктор Андрійович ці чутки називає повною нісенітницею. Роздратуванню пані Чумаченько теж немає меж: „Мене коробить від однієї думки, що люди можуть повірити у цю брехню, що я була агентом ЦРУ і що моя сім’я – це не любов, взаєморозуміння і повага, а начебто якась спецслужбівська операція”. („Дзеркало тижня”, 23 червня 2001 р.).

Документальних підтверджень про причетність Катерини Чумаченко до ЦРУ не оприлюднено. Ба більше, інформацію російського журналіста Михайла Леонтьєва (ОРТ) про причетність пані Чумаченко до ЦРУ визнано Шевченківським судом м. Києва такою, що не відповідає дійсності.

Лобізм
Віктор Ющенко любить повторювати про те, що для банкіра головне – репутація. Тому Віктору Андрійовичу, очевидно, важко дорікнути у меркантильності. Як твердить тижневик „Дзеркало тижня”, „Ющенко не дуже привітно ставиться до лобіювання інтересів родичів. Як, зрештою, і всіх інших, хто до нього звертається з подібними проханнями”. („Дзеркало тижня”, 26 лютого 2002 р.).

Не дивлячись на це Віктора Ющенка двічі публічно звинувачували у лобізмі. У 1999 році Віктор Суслов говорив про захист Віктором Андрійовичем інтересів „Першого інвестиційного банку”. Мовляв, під час головування в НБУ він очолював раду згаданого банку, що суперечить законодавству. Однак про ці звинувачення всі, навіть представники СДПУ(о), дуже швидко забули. Не згадують нині і про те, як у 2001 році газета „Киевские ведомости” намагалася роздути скандал про лобіювання Ющенком інтересів британської компанії De La Rue, яка займається виготовленням голографічних елементів.

Найімовірніше, якщо Віктор Андрійович і лобіював чиїсь інтереси, то робив це дуже акуратно, одягнувши „білі рукавчики”. Главбухівська звичка!

Матеріальні статки
У 2003 році, відповідно до декларації, Віктор Ющенко як народний депутат, заробив 29 тис. 350 грн. та отримав дивіденди від вкладу в банку на суму 1 тис. 728 грн. Дружина пані Ющенка – Катерина Чумаченко, як приватний підприємець, у 2003 році отримала дохід в 363 тис. 955 грн. від здачі в оренду трьох квартир загальною площею 399,4 кв. м. Помешкання перебувають у власності Катерини Чумаченко і її матері — Софії Юхимівни Чумаченко. Минулого року дружина Ющенка також отримала дивідендів та процентів на 115 тисяч 545 грн.

Особисто Віктор Ющенко, крім будинку в Нових Безрадичах, володіє 4,98 га землі в селі Хоружівка, що на Сумщині. Також пан Ющенко має банківський рахунок, на якому заощаджено близько 60 тис. грн. У власності Віктора Ющенка автомобіля немає, натомість ним задекларовані причепи, які використовуються при догляді за пасікою.

Неприйняття
Віктор Ющенко не криє своєї неприязні до Віктора Медведчука. Подейкують, що одна із причин цього – пан Ющенко ніяк не може пробачити пану Медведчуку свою відставку із посади прем’єр-міністра у квітні 2001 року. Сам Віктор Андрійович змальовує цю ситуацію так: „Я не хочу наводити приклад, коли він (Медведчук – С. Р.) об 11 годині ночі діставав із сейфу справу і казав, що при певних обставинах вона може бути задіяна. Я його попросив: швиденько подавай до прокуратури, тому що за цю справу вже два роки парламент тримається”. („Українська правда”, 29 листопада 2001 р.).

Віктор Ющенко з Віктор Медведчуком повівся адекватно. Про це, зокрема, свідчить оприлюднена Дмитром Пономарчуком телефонна розмова між Віктором Ющенком і київським мером Олександром Омельченком, яка відбулася 13 грудня 2001 р. – в день відставки Віктора Володимировича з посади першого віце-спікера. Віктор Андрійович, керуючи процесом збору „мокрих підписів” у парламенті (перебуваючи поза Верховною Радою), цілком виявився вартим пана Медведчука.

На запитання, що спільного у нього з лідером об’єднаних соціал-демократів, Віктор Ющенко відповідає: “Мені здається дві речі: це наші імена і рік народження. Але якщо говорити більш відповідально – це просто два різних політичних погляди на майбутнє України”. („Українська правда”, 10 вересня 2002 р.). Що мав на увазі Віктор Андрійович, здогадатись не важко, якщо детально ознайомитись з його висловлюваннями на адресу пана Медведчука:

„Я кажу це не через симпатії чи антипатії до Віктора Медведчука, хоча я, напевно, ніколи не пробачу йому Василя Стуса. Я думаю, що Стус йому часто сниться”. (УНІАН, 13 березня 2002 р.).

„Я не виключаю бажання Віктора Володимировича мріяти про будь-які посади, у тому числі, прем’єр-міністра … Мені здається, виконання функцій голови апарату президента личило б йому більше. …адміністрація президента і її голова повинні зрозуміти: парламент це не філіал СДПУ (о)”. (УНІАН, 29 серпня 2002 р.).

„Я впевнений, що він (Медведчук) у більшості деформує точку зору Президента, а це позначається на викривленому спілкуванні Кучми з політичними діячами. Думаю, президенту посередники не потрібні”. („Сегодня”, 6 вересня 2002 р.).

„Те, що з приходом Віктора Медведчука Леонід Кучма створив біля себе фабрику, яка створює йому ворогів – це факт”. ( Бі-Бі-Сі, 14 жовтня 2002 р.).

І це, напевно, не все, що думає про Віктора Медведчука Віктор Ющенко. Решту, треба розуміти, ми побачимо і почуємо по завершенні президентських перегонів.

Оточення
Принцип, за яким Віктор Андрійович формує своє оточення, зрозумілий, очевидно, лише йому самому. Логіку тут шукати не варто. При виборі соратників пан Ющенко керується радше емоціо, ніж раціо. „Наша команда, мої побратими — це колектив сильних та мужніх людей, яким я щиро вклоняюся”, — каже лідер „Нашої України” („Дзеркало тижня”, 9 сiчня 2004 р.).

Якщо вірити кулуарним розмовам, то останні півроку „контрольний пакет” впливу на Віктора Ющенка мають керівник його виборчої кампанії Олександр Зінченко і один із лідерів коаліції „Сила народу” Юлія Тимошенко.

Серед тих, хто близький до пана Ющенка – його кум Петро Порошенко, Роман Безсмертний, Олег Рибачук, Юрій Костенко, Віктор Пинзеник, Петро Ющенко. Рідний брат, якщо вірити „Дзеркалу тижня”, має пакет впливу на Віктора Андрійовича.

Особливе місце біля Віктора Ющенка у двох жінок – Віри Ульянченко та Ірини Геращенко. Про впливовість першої на Віктора Андрійовича у журналістських колах ходять легенди. Віра Іванівна достатньо цікавий персонаж в українській політиці. Про її минуле відомо небагато. Подейкують, що свого часу вона була пов’язана із ЧМП „Бласко” і навіть якийсь час перебувала у США. Утім, останні п’ять років Віра Іванівна – вірна соратниця пана Ющенка. Нині працює у парламентській фракції „Наша Україна” і, як кажуть, без її волі у офісі Віктора Андрійовича жодна миша не пробіжить.

Під час парламентської кампанії 2002 року у Віри Іванівни несподівано з’явилась конкурентка – прес-секретар Ющенка Ірина Геращенко. Ще у травні 2000 року, якщо вірити розшифровкам майора Миколи Мельниченка, Олександр Зінченко ( нинішній керівник виборчого штабу пана Ющенка) вважав її надією і опорою есдеківського каналу „Інтер”. Але Ірина полишила телебачення і пішла на роботу до Віктора Ющенка. Під час парламентських перегонів Ірині Геращенко вдалося знайти своє місце біля Віктора Андрійовича. Ірина „фільтрувала” журналістів, які хотіли поспілкуватись із паном Ющенком, намагалася спічрайтерствувати і публічно захоплювалась чоловічою гордістю лідера „Нашої України” – краватками. Це, зрозуміло, сподобалось Віктору Андрійовичу.

Сам Віктор Ющенко так пояснює своє ставлення до соратників: „Я приймаю і поважаю колег за їхню політичну позицію. Вони можуть бути недосконалими, але треба дати їм шанс почути аргументи, і тоді вони будуть іншими. В мене налигачів немає, в мене каси немає – ми нікому не платимо за перебування у фракції. За рік полова відійшла з нашої фракції, відшліфувалися відносини. Сьогодні „Наша Україна” – це основа майбутньої сильної партії європейського типу” („Обозреватель”, 23 вересня 2004 р.).

Погляди
Віктор Ющенко за:

— створення 5 мільйонів нових робочих місць;

— скорочення оподаткування фонду зарплати до 20%;

— ліквідацію податкової міліції;

— формування трикутника „сильний президент — сильний прем’єр — сильний парламент”;

— запровадження нової системи розподілу влади з 2006 р.;

— посилення ролі місцевого самоврядування;

— виборність місцевих органів влади;

— скорочення терміну строкової військової служби до 12 місяців вже з весняного призову 2005р. та запровадження в Україні професійної армії з 2010 р.;

— створення Комітету народного контролю;

— зменшення ставок кредитування;

— забезпечення гарантованого доступу до кредитів для малого і середнього бізнесу;

— ліквідацію „зрівнялівки” у пенсійному забезпеченні;

— гарантування переліку безоплатних медичних послуг;

— зарплату освітянам, яка не буде нижчою за середню по промисловості;

— поновлення 10-річного терміну навчання у середній школі з 5-бальною системою оцінки знань;

— виплату громадянам компенсацій за втрачені заощадження;

— підписання кожним чиновником „Кодексу честі державного службовця”;

— збільшення вдесятеро грошової допомоги матері при народженні дитини;

— запровадження інституту сімейних лікарів;

— використання нафтопроводу „Одеса-Броди” у прямому напрямку.

Віктор Ющенко проти:

— нового перерозподілу власності;

— продажу землі сільськогосподарського призначення з 1 січня 2005 року;

— приватизації „Криворіжсталі”;

— непрозорої приватизації „Укртелекому”;

— перебування українського миротворчого контингенту в Іраку;

— підвищення акцизів на вино;

— переслідування Юлії Тимошенко;

— ідеології, яку обстоює СДПУ(о) і її лідер — Віктор Медведчук.

Регалії
Академік Академії економічних наук України та Академії економічної кібернетики.

Почесний доктор Національного університету “Києво-Могилянська академія” і Острозької академії.

Заслужений економіст України.

Кандидат економічних наук. Тема дисертації – „Розвиток попиту та пропозиції грошей в Україні”.

Нагороджений Почесною відзнакою президента України.

Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки.

Почесний громадянин Тернополя.

У 1997 році за рейтингом журналу „Global Finance” увійшов до шістки найкращих банкірів світу.

За даними тижневика „2000”, Віктор Ющенко є одним із засновників Міжнародного фонду „Україна 3000”, Міжнародного Благодійного Фонду імені В’ячеслава Чорновола, ТзОВ „Українська комерційна школа”, ТЗоВ СП „Агропрогрес-Україна”.

Сім’я
„Я належу до тієї категорії людей, для яких сім’я – першопочаткова цінність”, — зізнався Віктор Ющенко. (“Комсомольская правда”, 27 грудня 2002 р.).

Мати лідера „Нашої України” – Віра Тимофіївна (85 років), живе у Хоружівці Сумської області. Працювала вчителем математики. Батько – Андрій Андрійович (помер 1992 р.), воював, був полонений у концтабір „Освенцім”. Після війни вчителював. Віктор Ющенко дуже шанобливо ставиться до батьків: „Мої тато і мама були вчителями: батько – викладач іноземної мови, мама – вчитель математики. Від цього багато в чому залежав порядок в родині…Родина формує і зміцнює особистість, мені пощастило. Якщо вдасться зробити те, що зробив батько і внести такі принципи, такий дух і такі моральні цінності в свою сім’ю, то вважатиму, що частину життєвого шляху пройшов успішно і з честю”. Показово, що діти Віктора Андрійовича називають на „Ви”.

Дружина – Катерина (Кетрін Клер) Чумаченко (43 роки).

Від першого шлюбу у Віктора Андрійовича син – Андрій (19 років) та донька – Віталіна (23 роки). Від другого шлюбу — Христинка (3 роки) та Софійка ( 5 років).

Навесні 2004 року у родині Ющенків народився син Тарас.

Є онучка Яринка.

„Я хочу бути для своїх дітей – і старших, і менших – в першу чергу найкращим другом”, — каже Віктор Ющенко. („

The Ukrainian”, 10 вересня 2004 р.).

Топ-15
Улюблені фрази і висловлювання Віктора Ющенка: „баланс влади”, „злочинна влада”, „знайти формулу консолідації демократичних сил”, „моральне обличчя”, „знайти компроміс”, „прозора і жорстка позиція”, „ефективна політика”, „арифметична дискусія”, „ключова мета проекту”, „публічна підтримка”, „широке розуміння”, „гармонізація процесу”, „ви нас не отруїте, у вас не вистачить куль, у вас не вистачить КамАЗів”, „бандити сидітимуть в тюрмах”, „ваше місце дійсно біля параші” (до міністра внутрішніх справ Миколи Білоконя – С. Р.).

Хобі
Тримає міні-ферму – курей, індиків, овець. Інколи з’являється на нумізматичних зібраннях. Розводить бджіл. Поціновувач давніх ікон, козацької зброї, волинської вишиванки. Любить займатися гончарною та ковальською справами. По неділям на столичному Сінному базарі купує предмети давнини.

На дачі в Нових Безрадичах, що в 20 кілометрах від Києва, у Віктора Андрійовича – куточок Тараса Шевченка.

Малює олією. Обізнані люди кажуть, що емблема „Нашої України” – творіння рук самого Віктора Андрійовича.

Із напоїв перевагу надає червоному вину. Любить народну кухню, устриць, японські суші.

„Я не люблю пасивний відпочинок, не терплю вилежування на пляжі”, — каже Віктор Ющенко. („ The Ukrainian”, 10 вересня 2004 р.).

Чотири роки тому у лідера „Нашої України” з’явилася ще одна пристрасть – гірськолижний спорт: „На Різдво ми з родиною на кілька днів вибралися в Карпати, і там друзі запропонували спробувати з’їхати з гори. Я тренуюся сам, без інструктора. Поступово ускладнюю маршрути”. („Віктор Ющенко: Вірю в Україну” ).

Фарт
„Дзеркало тижня” стверджує, що Віктор Ющенко – фартова людина. „Не виключено, що на підсвідомому рівні люди відчувають його фартовість. До виходу на політичну сцену Ющенко, єдиною людиною, чиїм „домашнім звіром” був Фарт, вважався Леонід Кучма”, — резюмує тижневик. („Дзеркало тижня”, 16 лютого 2002 р.).

Чумаченко
Катерина (Кетрін Клер) Чумаченко народилася у 1961-му році в США. У часи Другої світової війни її мама була остарбайтером, батько воював в Радянській Армії, але потрапив у концтабір. Як каже сама пані Чумаченко, тяжка хвороба батька – туберкульоз, не дозволила її батькам повернутись до України. Сім’я Чумаченків опинилися спочатку у Західній Європі, а потім — в США, де батько все життя пропрацював електриком. Поховано батька у Києві.

За даними тижневика „Новый век”, Катерина Чумаченько закінчила Джорджтаунський університет (міжнародна економіка), у Чикагському університеті отримала ступінь магістра (спеціальність: фінанси, міжнародний бізнес, менеджмент громадських, неприбуткових організацій). Була засновником Українського інформаційного центру. У 1984 році Катерина отримала місце спеціального асистента управління міжнародних відносин митної служби США, де два роки керувала освітніми організаціями. З 1986 року вона працює у державному департаменті США – Bureau for Human Rights, потім – помічником директора міжнародного департаменту. З 1991 року вона представляла в Україні Американсько-українську фундацію, Інститут Пилипа Орлика, USAID, була радником Національного центру навчання банківського персоналу. З 1994 і по 1999 рік, за даними „Нового века”, Катерина Чумаченко очолювала українське представництво однієї із відомих у світі консалтингових структур – Barents Group LLC. Сама пані Чумаченко згадує про переїзд до Києва так: „У 91-му я переїхала до Києва – міста, яке з дитинства вважала своєю батьківщиною. Тоді ж очолила фонд „Україна-США”, а через два роки стала керівником українського відділення міжнародної аудиторської компанії К.Р.М.G” („Труд”, 13 серпня 2004 р.).

З майбутнім чоловіком Катерина Чумаченко познайомилась у літаку під час поїздки групи українських політиків за кордон. „Посередником” між ними став нинішній голова офісу пана Ющенка — Олег Рибачук.

„Новый век” твердить, що після знайомства із Катериною Михайлівною у Віктора Андрійовича з’явилося коло знайомих із числа західних політиків і фінансистів, яких йому не міг забезпечити навіть Вадим Гетьман.

Хоча сама пані Чумаченко каже, що її роль у політичній кар’єрі Віктора Ющенка мінімальна. „Мені смішно, коли кажуть, що чоловік у всьому мене слухає. Люди, які близько знають нашу сім’ю розуміють, що впливати на мого чоловіка неможливо, навіть у побуті, не те, що у політиці”. („Труд”, 13 серпня 2004 р.).

Нині Катерина Чумаченко має громадянство США. Але твердить, що хоче отримати українське громадянство.

Я
„Я не хочу переконувати, що роль особи у історії така вже і маленька”. („День”, 18 грудня 1999 р.).

„Я впевнений, що політика – це чиста справа. У мене немає кришталевих ілюзій, я не хочу виглядати ні краще, ні гірше, аніж є насправді. Для того, щоб люди у майбутньому не були розчаровані, мене сьогодні слід сприймати таким, який я є”. („Факты”, 22 грудня 1999 р.).

„Я не стояв у черзі за прем’єрством, не рвався у це крісло і завжди намагався уникати подібних ситуацій”. „Я щасливий, що в моєму уряді є місце для таких, як Сергій Тігіпко”. („Дзеркало тижня”, 15 січня 2000 р.).

„Я ніколи не займався і не займаюсь політичними інтригами”. („Столичные новости”, 24 жовтня 2000 р.).

„Я не хочу ділити громадян України на тих, хто знаходиться у наметах, і тих, що знаходяться у будинках”. ( УНІАН, 15 лютого 2001 р.).

„Я не йду з політики. Я йду, щоб повернутися” (Із виступу у Верховній Раді, 26 квітня 2001 р.).

„Я переконаний, що актуальна політична еліта — це еліта, у якої Україна в серці”. („Дзеркало тижня”, 28 квітня 2001 р.).

„Я віруюча людина”. („Киевский телеграф”, 25 червня 2001 р.).

„Я ніколи не назву суперником того, хто знаходиться у демократичному спектрі і сповідує демократичні принципи”.( „Столичные новости”, 11 вересня 2001 р.).

„Я — не кар’єрний політик. Я готовий стати у список 451-м. Бо знайду справи, які мене ваблять у житті. Я так ставлюся до політики, як потрібно — і не більше. Якщо мої здібності зможуть щось додати до політики української незалежності та української демократії, я буду в політиці. Певен, що нам усім треба проявляти жертовність…” ( „День”, 22 листопада 2001 р.).

„Я буду там, де я буду найбільш ефективним”. ( „Українська правда”, 29 листопада 2001 р.).

„Я вважаю, що влада добре доклалася, щоб в Україні існувала кишенькова політична система”. („Сегодня”, 28 червня 2002 р.).

„Я дійсно не радикал, мені важко сприйняти вуличний, мітинговий стиль вирішення дуже важких політичних і економічних проблем”. („Україна молода”, 18 червня 2002 р.).

„Я за натурою конструктивна і моральна людина, таким мене виховали батьки. Я хочу грати за чесними правилами, щоб політична діяльність здійснювалась у відповідності із мораллю і законами”. („Дзеркало тижня”, 21 грудня 2002 р.).

„Я реаліст і знаю, що шлях до перемоги не буває дуже коротким і зручним”. („Комсомольская правда”, 27 грудня 2002 р.).

„Я перш за все проукраїнський політик. Від того, якою буде Україна, залежить політична карта Європи і світу. Тому я переконаний, що і Америка, і Росія, і Європа зацікавлені у демократичній Україні”. („Независимая газета”, 26 лютого 2003 р.).

„Я хочу, щоб в нашій країні не хтось один особисто володів правом на істину, хочу, щоб було право вибору”. („Столичные новости”, 18 червня 2003 р.).

„Я переконаний в тому, що політичні діалоги на сході України потрібні. І повірте, у кожного здорового українського політика болить серце від того, що відбувається на сході України”. („Громадське радіо”, 4 листопада 2003 р.).

„Я належу до тих людей, які вважають себе європейцями. Не тому, що мрію потрапити до Європи, – я просто живу в європейській країні”. („Критика”, грудень, 2003 р.).

„Я переконаний що ми сядемо за круглий стіл, де політична і бізнесова еліта випишуть, що ж таке демократична Україна і на яких принципах, на яких засадах має будуватися її майбутнє” (Із виступу перед представниками Європейської бізнесової асоціації, 28 квітня 2004 р.).

„Я не люблю слово “націоналізація”, я не люблю слово „реприватизація”, я не люблю ревізії. Я переконаний, що не успішні політичні сили, аутсайдери будуть вимагати повернутися назад, зробити ревізію, забрати, поділити…”. „Я стверджую — моє оточення не краде! Мої хлопці відповідають перед законом”. ( „Українська правда”, 5 травня 2004 р.).

„Я не Леонід Кучма, я не Віктор Янукович, я Віктор Ющенко. Фаворити – не мій стиль роботи, не мій кругозір, це не моя мораль. Я мав змогу жити за правилами такої моралі але я ніколи ними не користувався. Я вже здав цей іспит” („Компаньйон”, 11 червня 2004 р.).

„Я не розумію ті політичні сили, які хочуть погуляти на двох весіллях” ( Персональний сайт Віктора Ющенка, 22 червня 2004 р.).

„Я прийняв рішення. Я іду в президенти. Ось моя заява! Я виграю вибори! Моя перемога – це перемога усіх!” (Із виступу на Співочому полі, 4 липня 2004 р.).

„Я вірю, що наші діти кинуть виклик інертності й страху старих часів, щоб вперше за цілі сторіччя сказати: “Я хочу, можу і я зміню свою країну”. (“Віктор Ющенко: вірю в Україну”, 2004 р.).

Сергій Руденко,



Leave a Reply

You must be logged in to post a comment.